Номінація «Вірші про Тараса Шевченка»

 

Побачення з Тарасом

Ласкаво віє вітерець,

Тихенько шепче листя...

А як кинуло щедре сонечко промінці –

Заграли на граніті камінці.

Очі Тараса, ніби живі,

Дивляться щиро в душу мені.

Навколо ні душі. Тарас і я.

В руках тримаю квіти й "Кобзаря".

У голові потік думок,

Яких несила зупинити.

А у горлі застряг комок.

Дуже важко говорити.

Перед очима змучена Катерина,

У поводиреві бачу її сина,

Бачу невігласа-шляхтича,

Що «не впізнав» своє дитинча.

Доля ніжної дівчини-лілеї

Мене збентежила теж.

Люди добрі !  Чому ви так до неї ?

Жорстокості не знали меж!

Хотілось плакати і кричати,

До справедливості закликати...

Слова твої, Тарасе, прості і мудрі,

В душі моїй лишили слід.

Спасибі за правду святу,

Любов щиру і простоту.

Квіти кладу до твоїх ніг -

Троянди ніжні, як білий сніг.

Уклоняюся тобі низенько.

Як молитву, проказую тихенько:

«Ти вір, Тарасе, у наш народ,

А «Заповіт» твій – завжди в силі!

Здолаємо низку перешкод –

Засяють щастям лиця милі».

Затих, награвшись, вітерець,

Залишив листя у спокою.

Від Тараса йду окрилена:

Душа моя краси торкнулася.

Осмислила: життя Тараса –

Гордість наша!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Номінація «Поезії довільної тематики»

 

Вітерцеве свято

Вітерець грайливо

Зірве з клену листя

Та й жбурне те диво

На наше обійстя,

Закружляє в танку

Золото багряне

І так до світанку,

Поки день настане.

Потім  - у діброву!

Там дерев багато!

І почнеться знову

Вітерцеве свято...

 

Не та хмара

Хмаринку не небі помітила я,

Розгледіла у ній мале козеня.

Побігла до хати подрузі сказать,

Щоб те козеня і їй показать.

Прибігли мерщій на місце ми те,

На небі нічого, лиш місце пусте!

А вітер-пустун нашіптує нам:

     Прижену я миттю ціле стадо вам.

     Звідки ж беруться в тебе ті сили?

Не відповів, як не просили.

З’явилась раптом хмара, чорна і зловіща,

Нам уже не до отари,

Бо вже дощ періщить.

Тож стали мерщій до хати тікати.

А вітер услід нам:

"Я хочу сказати:

Пробачте, дівчата,

Це хмара не та.  Помилочка вийшла.

А з козами та, що  по небу літа".

Біля вікна стоїмо, цокаємо зубами:

"Ох погане ти, вітрисько,

Ще й смієшся над нами!"

 

Прохання

Благально мовлять квіти:

-Не рвіть_, будь ласка, нас.

Як ви, ми хочем жити

І радувати вас.

Вдихайте аромати

На всю глибінь грудей.

Любіть,як любить мати

Ріднесеньких дітей.

Коли плаче зима

Зимонька-зима засмутилася,

Бо вітри не дмуть. Чи втомилися

Із хмарами гратися,

В жупани одягатись,

Губи випинати, щоки надувати?

Та й мороз притих.

Цей ще хлопець з тих...

Сонце зиму пожаліло,

Ласкаво всміхнулося,

Руку подало,                                   

До холодних пліч торкнулось -

Серце розцвіло...

На очах сльоза бринить -

Дощ холодний моросить.

Це розплакалась зима.

Жінка все ж таки вона!

 

Сонечко-ювелір

Розгулялася зима,

Відпочинку  їй нема.

Колючий сніг летить,гуляє,

Боляче за щічки діток кусає.

А як сонце кине промінці,

То не сніг вже, а коштовні камінці

Ваблять барвами своїми.

Так і хочеться впіймать,

На долоньці потримать.

Доторкнутись до краси

І нести її в душі, нести...

 

      Протягом багатьох років у Галицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів проводилось безліч заходів: виховних, пізнавальних, розважальних. Всі вони були спрямовані на виховання  особистості і розвиток здібностей учнів, збагачення їх духовного світу.

     Скільки чудових слів прозвучало в стінах нашої школи про любов і дружбу, патріотизм і відданість, рідну мову і душевну пісню! Пам’ять скількох людей ми вшанували: письменників, поетів, математиків, істориків, музикантів, художників. Людей, чиє життя і творчість є прикладом для наслідування прийдешнім поколінням.

     Нещодавно наша шкільна родина зібралася в актовому залі, щоб вшанувати пам’ять видатного композитора і музиканта, який став творцем «нової» української народної пісні, явищем, феноменом.

Годину пам’яті Володимира Івасюка розпочала вчитель музичного мистецтва Галета Євгенія Миколаївна з учнями 9 класу словами:

          «Чуєш, слава твоя, наче сонячний дзвін,

            Крізь сторіччя луна у серцях поколінь»

Його пісні вже давно стали народними. Можливо, хтось і не згадає   ім’я цього митця, та назви його шлягерів з точністю відтворить кожна людина. Бо вони стали невід’ємною складовою нашої самобутньої української культури. Не одне покоління виросло на його пісенній творчості, а такі   хіти, як  « Червона рута», «Водограй» взагалі стали візитною карткою України на всіх музичних фестивалях. Учні 9 класу провели нас стежками дитинства, юності, творчими та трудовими шляхами композитора, повідали історію створення таких відомих пісень, як «Балада про мальви», «Балада про дві скрипки», «Мила моя», «Два перстені», «Червона рута» та інших.

      Першим щаблем у творчості Володимира було створення ним у 15 років вокально-інструментального ансамблю «Буковинка», а пізніше «Смерічка», який приніс Івасюку величезну популярність в Україні і за її межами. Студентські роки найсильніше вплинули на розвиток його майбутнього. Незважаючи на труднощі і перешкоди, які траплялися на його шляху, Володимир Івасюк проніс через своє коротке життя любов до пісні, до рідної мови , до народу.

«Народна пісня – це скарбниця, в якій зберігається душа», - писав він, і не помилився. Його пісні слухали, переписували, співали. Вони звучали на радіо, телебаченні. Звичайно, попри всенародну прихильність до Володимира, знайшлися і ті, кому він заважав. І дотепер ніхто не знає причину смерті тридцятирічного українського тенора. Тим не менше, його пісні залишаються перлинами української культури протягом багатьох років.

Всі присутні  з захопленням переглянули презентацію творчості та відеоматеріали з концертів Володимира Івасюка, фрагменти виступів Софії Ротару, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, які виконували Івасюкові пісні. А як чудово звучала пісня «Я піду в далекі гори» у виконанні Наталії Коваль, Анни Шонії, Романа Давиденка, Олександра Остапця! Вона принесла радість всім, хто її слухав. З перших акордів впізнали чарівний «Водограй», який з любов’ю і ніжністю виконали Ольга Могильна, Марія Парубець, Олена Сюр. Адже в цій пісні – нестримне буяння молодості, нев’янучої і жагучої краси.

Я пишаюся тим, що українська культура багата такими митцями, як Володимир Івасюк. Відзначення його Державною премією імені

Т. Г. Шевченка та присвоєння Героя України (хоча й посмертне) – закономірне й справедливе визнання його великого внеску у розвиток його музичної культури. Івасюк  і його музика живуть серед нас і дотепер. На його творчості зросла плеяда молодих композиторів та співаків. Вражають слова Ліни Костенко: «Слава – це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе». Закінчилась година пам’яті словами:

       Спасибі, друже, за любов жагучу

       До рідної вкраїнської землі.

       Повік твою «Червону руту»

       Співати будуть солов’ї.

І об’єднала «Червона рута» всіх учасників заходу. Тож, справді: «Справжнього й талановитого забути неможливо».

 

                                                 Є.М.Галета, учитель музичного  мистецтва

                                                              Галицької ЗОШ І-ІІІ ступенів.