Головна » Статті » Мої статті |
Номінація «Вірші про Тараса Шевченка»
Побачення з Тарасом Ласкаво віє вітерець, Тихенько шепче листя... А як кинуло щедре сонечко промінці – Заграли на граніті камінці. Очі Тараса, ніби живі, Дивляться щиро в душу мені. Навколо ні душі. Тарас і я. В руках тримаю квіти й "Кобзаря". У голові потік думок, Яких несила зупинити. А у горлі застряг комок. Дуже важко говорити. Перед очима змучена Катерина, У поводиреві бачу її сина, Бачу невігласа-шляхтича, Що «не впізнав» своє дитинча. Доля ніжної дівчини-лілеї Мене збентежила теж. Люди добрі ! Чому ви так до неї ? Жорстокості не знали меж! Хотілось плакати і кричати, До справедливості закликати... Слова твої, Тарасе, прості і мудрі, В душі моїй лишили слід. Спасибі за правду святу, Любов щиру і простоту. Квіти кладу до твоїх ніг - Троянди ніжні, як білий сніг. Уклоняюся тобі низенько. Як молитву, проказую тихенько: «Ти вір, Тарасе, у наш народ, А «Заповіт» твій – завжди в силі! Здолаємо низку перешкод – Засяють щастям лиця милі». Затих, награвшись, вітерець, Залишив листя у спокою. Від Тараса йду окрилена: Душа моя краси торкнулася. Осмислила: життя Тараса – Гордість наша!
Номінація «Поезії довільної тематики»
Вітерцеве свято Вітерець грайливо Зірве з клену листя Та й жбурне те диво На наше обійстя, Закружляє в танку Золото багряне І так до світанку, Поки день настане. Потім - у діброву! Там дерев багато! І почнеться знову Вітерцеве свято...
Не та хмара Хмаринку не небі помітила я, Розгледіла у ній мале козеня. Побігла до хати подрузі сказать, Щоб те козеня і їй показать. Прибігли мерщій на місце ми те, На небі нічого, лиш місце пусте! А вітер-пустун нашіптує нам: Прижену я миттю ціле стадо вам. Звідки ж беруться в тебе ті сили? Не відповів, як не просили. З’явилась раптом хмара, чорна і зловіща, Нам уже не до отари, Бо вже дощ періщить. Тож стали мерщій до хати тікати. А вітер услід нам: "Я хочу сказати: Пробачте, дівчата, Це хмара не та. Помилочка вийшла. А з козами та, що по небу літа". Біля вікна стоїмо, цокаємо зубами: "Ох погане ти, вітрисько, Ще й смієшся над нами!"
Прохання Благально мовлять квіти: -Не рвіть, будь ласка, нас. Як ви, ми хочем жити І радувати вас. Вдихайте аромати На всю глибінь грудей. Любіть,як любить мати Ріднесеньких дітей. Коли плаче зима Зимонька-зима засмутилася, Бо вітри не дмуть. Чи втомилися Із хмарами гратися, В жупани одягатись, Губи випинати, щоки надувати? Та й мороз притих. Цей ще хлопець з тих... Сонце зиму пожаліло, Ласкаво всміхнулося, Руку подало, До холодних пліч торкнулось - Серце розцвіло... На очах сльоза бринить - Дощ холодний моросить. Це розплакалась зима. Жінка все ж таки вона!
Сонечко-ювелір Розгулялася зима, Відпочинку їй нема. Колючий сніг летить,гуляє, Боляче за щічки діток кусає. А як сонце кине промінці, То не сніг вже, а коштовні камінці Ваблять барвами своїми. Так і хочеться впіймать, На долоньці потримать. Доторкнутись до краси І нести її в душі, нести...
| |
Переглядів: 359 | |
Всього коментарів: 0 | |